Ж.Б. Мольер "Мещанин во дворянстве": описание, герои, анализ произведения

Перша моя зустріч з фатьяновцами сталася в перше ж літо самостійних моїх розкопок на озері Неро перед Ростовом Великим.

Те літо було грозовим і спекотним. Ранок починався синявою безхмарного неба, вогкою свіжістю дерев і трави, вологим диханням озера, в якому відбивалися біло-рожеві стіни ростовського кремля з його вежами і куполами і зелені, купчасті верби на низькому болотистому березі. Але до полудня над безлесыми пагорбами, оточуючими приозерную улоговину, вспухали жовто-рожеві грозові хмари. Вони росли, з"єднувалися, наливалися темною синню, і незабаром на місто, на озеро, на навколишні поля в сяйві і гуркоті падали важкі грозові зливи...

Літо «дощу навпіл з сонцем» пам"ятне мені з багатьох причин. Старий ростовський кремль, тоді ще тільки відновлюваний після урагану 1954 року, старий, пустельний, ще не відкритий туристами, був казковим замком для мене і двох моїх супутників, являвших собою весь наявний склад експедиції. Тихе, провінційне, доброзичливий і затишне місто розкривав перед нами неквапливий побут російської провінції, як би зв"язує сьогодення з минулим.Зрештою, то було літо дійсних відкриттів, перше в низці розвідок та розкопок, відзначило початок тієї книги, яку я продовжую писати на цих сторінках,- книги про минуле людини і природи.

Крім розкопок на острові перед містом, ми мали обстежити і описати вже відомі місця поселень стародавньої людини. У музеї збереглися звіти їх першовідкривачів, місцевих краєзнавців і професійних археологів, і, дотримуючись їхнім описам, я проходив своєрідну школу, відшукуючи сліди роботи своїх попередників і звіряючи їх оцінки зі своїми. Повертаючись увечері в канцелярію музею, надану для ночівлі, ми розбирали денні знахідки, мили їх, описували, а перед сном бродили по переходах кріпосних стін, переймаючись нічним спокоєм ростовської старовини.

Одного вечора, повернувшись в музей, я виявив на підвіконні, заваленому нашими пакетами з знахідками, невеликий глиняний горщик з круглим дном і невисокою вертикальної шийкою. Поруч з ним лежали кістяне вістря, схоже на стилет, і кочедык, за допомогою якого з лика і берести плели на Півночі (та й зараз плетуть) постоли, кошелі, пестери та інше господарське начиння. Як випливало з доданої записки, ці речі приніс у музей шофер, возив гравій для дорожніх робіт з кар"єру, розташованого кілометрах в двадцяти п"яти від міста. За його словами, в гравії були і людські кістки.

В ряду відкриттів того літа це була ще одна удача, про яку я міг тільки мріяти. Переді мною лежали речі з поховання фатьяновской культури - одного з найцікавіших і загадкових явищ стародавньої історії Східної Європи.

Фат"янівська культура, яка отримала свою назву за першим раскопанному могильнику біля села Фатьяново в Ярославській області, відома археологам вже більше ста років. За цей час було відкрито і досліджено декілька десятків могильників, сотні поховань, систематизовано та видано величезний матеріал, написано багато статей і книг, але ореол загадковості від цього не зменшився.

Археологам до цих пір не вдалося знайти поселень цих людей.

Є могильники, але немає поселень, - значить, фат"янівці були кочівниками? Так і був спочатку вирішено «фат"янівське питання»... до тих пір, поки не звернули увагу на господарство цих людей, про який можна було судити по знахідках в похованнях.

Фатьяновские могильники займають високі пагорби серед сучасних полів,- пагорби, складені гравієм і залишками морени. Тут, не зазначені якими-небудь надмогильними спорудами, насипами або каменями, в глибоких прямокутних ямах, викопаних в шарах гравійного піску, лежать скелети фат"янівців: на боці або на спині, але завжди в скорченому положенні - з зігнутими в колінах ногами і з руками, піднятими до обличчя.Навколо них стоять прекрасною вичинки глиняні судини - кулясті, сплощені, з вертикальним віночком, вкриті майже поліруванням, поверх якої нанесений тонкий, надзвичайно витончений візерунок, схожий з візерунком плетіння або тканини.

Разом із судинами біля скелетів лежать кістяні знаряддя: долота, кочедыки, лощила, кинджали - і різні прикраси: молоточкоподібні шпильки, підвіски із зубів тварин, намиста з трубчастих кісток птахів. Тут же кам"яні знаряддя: наконечники стріл і списів, ножі, скребки, шліфувальні плити, але головне - сокири.Їх два види, і обидва вони найкраще малюють обличчя цієї культури: сверлениє бойові сокири з важких кристалічних порід, що нагадують томагавки північноамериканських індіанців, тільки більш масивні, і плоскі шліфовані робочі сокири з кременю, вставлявшиеся в кістяні або дерев"яні муфти, сполучені з рукояткою.

Вже предмети, знайдені в першому могильник цієї культури, показали, що фат"янівці були знайомі з металом, і не просто знайомі, але прямо займалися плавкою і литтям. Поряд з мідними прикрасами: підвісками, браслетами, перснями, пронизками для намист,- в їх похованнях лежать бронзові сокири, списи і ливарні форми, в яких відливалися ці металеві предмети.

Не менш важливо, що фат"янівці, як то з достовірністю встановлено, були тваринниками. Кістки домашніх тварин - свиней, овець, кіз,- знайдені в могилах фат"янівців, залишилися від шматків заупокійної їжі, покладеної при похованні. З кісток корів і коней були виготовлені деякі кістяні знаряддя фат"янівців, а з їх зубів - підвіски до ожерельям. Такі знахідки дозволили досить точно представити не тільки склад, але і структуру фатьяновского стада.

Посилення загадковості фат"янівців сприяло і те обставина, що при найближчому розгляді фат"янівці виявилися лише невеликим і самим східним відгалуженням мегакультуры «бойових сокир», названої так, як я вже писав, найбільш характерному предмету, встреченному в комплексах усіх без виключення цих споріднених культур, - кам"яного шліфованого сокири з просвердленим отвором для рукоятки.

«Родичі» фат"янівців, як з"ясувалося, добре відомі на теренах усієї Східної і Північної Європи - Швеції, Фінляндії, Данії, Німеччини, Польщі, Чехословаччини, в Прибалтиці, де крім могильників цих людей вивчені їх поселення з великими будинками, загонами для худоби, коморами і оточуючими селища полями. Ці люди будували свої житла на землі з жердин і колів, переплітаючи їх гілками і обмазуючи зверху глиною,- зовсім так, як будували колись українські мазанки.Археологами проведені детальні дослідження цих культур, вивчено їх господарство, культурні та торговельні зв"язки з сусідами, з"ясовано природні умови, вигляд людей, нарешті, уточнено хронологія - основа основ, без якої дослідник минулого виявляється безпомічним у своїй роботі. Але все це там, в більш західних областях Східної Європи...

Тут же єдиною ниточкою в руках археолога, який намагався розібратися в загадці фат"янівців, виявлялися виготовлені ними предмети, знайдені на стійбища лісових мисливців. При розкопках у різних місцях дослідники знаходили черепки фатьяновских судин, фатьяновские сокири й кам"яні стовпчики, що утворилися при свердлінні «бойових сокир» трубчастим свердлом. Знахідки таких кам"яних стрижнів здавалися особливо важливими.Будучи покидьками виробництва, вони свідчили, що фат"янівці не тільки відвідували місця неолітичних стійбищ, але в ряді випадків тут же виготовляли свої сокири, тобто жили тут якийсь час...

Може бути, фат"янівці і були мешканцями цих стійбищ?

Насправді, варто згадати, що могильники лісових мисливців нам практично невідомі. Можливо, вони ховали своїх небіжчиків на помостах над землею, як це колись робили саами і мисливські народи Сибіру. Тому можна вгадати думку, яка з неминучістю виникла в розумах дослідників. Оскільки, міркували вони, з одного боку, нам відомі тільки поселення неолітичних мисливців, а з іншого - тільки могильники фат"янівців, то чому не припустити, що перед нами дві половини одного цілого, явища однієї культури, доповнюють один одного? Різниця в предметах, у посудинах?Але подібні відмінності можна бачити в межах однієї культури, на її поселеннях, що використовуються в різні пори року. Тут же відміну може бути ще більшим. На поселеннях ми бачимо грубу кухонний посуд повсякденного вжитку, а в похованнях - ритуальну, спеціально виготовлені, як і всі інші предмети похоронного обряду! Знахідки ж фатьяновских речей на поселеннях тільки підкреслюють штучність їх поділу...

Така була точка зору вчених, які намагалися звести кінці з кінцями, разом пояснивши відсутність могильників лісових мисливців і поселень фат"янівців.

Таке пояснення було занадто штучним, щоб знайти достатню кількість прихильників. Відмінність між лісовими мисливцями і фатьяновцами полягало не тільки у формі і способи виготовлення предметів матеріальної культури. Головне було в господарстві, в знайомстві фат"янівців з металом, широкий розвиток у них тваринництва. Нарешті, не можна було не звернути увагу на антропологічні відмінності між фатьяновцами і лісовими мисливцями; більш того, на повну тотожність фат"янівців представникам західних культур «бойових сокир».

Згідно з роботами антропологів, які вивчали черепа й кістяки з фатьяновских могильників, в переважній більшості вони належали людям так званого «середземноморського» типу з високим крутим чолом, масивним красивим черепом, тонким, часто з невеликою горбинкою носом і широким, масивним підборіддям. Такий тип людей можна бачити на скульптурних портретах стародавніх римлян, він зберігся серед населення Центральної Європи та Східної Прибалтики, в Подунав"ї та частково на Балканському півострові.Фатьяновские жінки, навпаки, виявляються витончені і тонкі, володіючи гарними рисами обличчя, як то можна бачити по реконструкціям антропологів.

За всіма ознаками виходило, що фат"янівці - безсумнівні прибульці з західних областей Східної Європи, з території сучасної Польщі і Чехословаччини, де історія споріднених їм племен простежується з набагато більш раннього часу, ніж поява фат"янівців у Волго-Окському межиріччі. А це вже давало простір для фантазій.В тридцятих роках нашого століття, коли на розвиток європейської археології певний тиск чинили політичні ідеї, в першу чергу пов"язані з расизмом і фашизмом, ряд німецьких археологів, антропологів та істориків проголосив фат"янівців передовими загонами давніх германців у їх наступі на схід. За їх твердженнями, фат"янівці були «штурмовими загонами», які обрушували на голови місцевих мешканців свої кам"яні сокири під час завойовницьких походів на схід.

Войовничість фат"янівців виводилася буквально з усього, починаючи зі специфічних «бойових сокир» і кінчаючи тваринництвом, для якого необхідні були нові простори, і навіть металообробкою, для якої потрібні були нові родовища міді і ринки збуту.Нікому не прийшло в голову, що вузька спеціалізація фатьяновского тваринницького господарства не тільки не передбачає конфлікт з місцевими мисливцями і рибалками, але, навпаки, дозволяє їм абсолютно безболісно заповнити ту, що виявилася вільною, екологічну «нішу», яку шукали під час своїх пересувань ці люди і яка передбачала в наших лісах не протистояння культур, а - співробітництво.

Але все це стало зрозуміло значно пізніше, півтора-два десятиліття після закінчення другої світової війни.

У ті роки, з яких я почав розповідь про фатьяновцах, ці питання піднімалися з особливою гостротою, викликаючи запеклі суперечки археологів, зберігались на якісному протилежних точок зору. Готуючись вступити в науку, ми, студенти, не тільки прислухалися до цих наукових дискусій, але і намагалися аргументів противників знайти свій шлях, визначити свою точку зору, тому що «проблема» фат"янівців,немов у фокусі,зібрала безліч інших, настільки ж важливих методичних питань, вирішення яких визначало шлях подальшого розвитку нашої науки.

Доторкнутися до самих фатьяновцам, побачити не за склом вітрини; а на місці все те, із-за чого розпалювалися суперечки, було і моєю заповітною мрією. Ось чому на наступний ранок після того, як шофер привіз в ростовський музей предмети зі зруйнованого фатьяновского поховання, я був у конторі автоколони, а ще через якийсь час, втиснувшись у кабіну неабияк пом"ятого самоскида, їхав на місце знахідки...

Невеликий горб, майже повністю прихований гравійним кар"єром біля села Халдеево, займав вершину пологою гряди, звідки відкривався вид на такі ж навколишні пагорби, зайняті селами і полями, сбегающими до густим луках, серед яких виблискували петлі невеликих річок. Наскільки хапав очей, весь цей край складався з луків і полів. І тільки на півночі і на сході слабо синіли смуги далеких лісів.

Картина, яка залишилася в пам"яті, мабуть, вплинула на моє подальше ставлення до фатьяновцам і пов"язаних з ними проблем в більшій мірі, ніж огляд стінок кар"єру, який підтвердив наявність тут могильника і приніс ще один трофей - бойова сокира з зеленого діориту. Можливо, вже тоді, намагаючись розібратися в структурі навколишнього світу, я звертав увагу не стільки на предмети, що з"являлися переді мною з пластів минулого, скільки на обставини їх знахідки, на те, що їх оточувало, в першу чергу на пейзаж, намагаючись побачити за сучасним - той, інший, давній.

І хоча Халдеевский могильник залишився єдиним фатьяновским могильником, який я сам розкопав, повернувшись сюди на наступний рік, вивчаючи фатьяновские матеріали, з якими мені довелося зіткнутися на берегах Плещеєва озера, я відчував, що шлях до розкриття їх таємниці веде не тільки через розкопки. Він вимагав ще й іншого підходу до проблеми, іншого, не археологічного тільки, а екологічного погляду на загадку.

«Мещанин во дворянстве» - комедия-балет, созданная великим Мольером в 1670 году. Это классицистическое произведение, дополненное элементами народного фарса, чертами античной комедии и сатирических композиций эпохи Возрождения.

История создания

Осенью 1669 года Париж посетили послы султана Оттоманской порты. Турков встречали особо помпезно. Но украшения, эффектная встреча и роскошные апартаменты не удивили гостей. Более того, делегация заявила о том, что прием был скуден. Вскоре оказалось, что посетили палац не послы, а самозванцы.

Впрочем, обиженный король Людовик все же потребовал у Мольера создать произведение, где бы высмеивались помпезные турецкие обычаи и специфические нравы восточной культуры. Понадобилось всего 10 репетиций и королю была продемонстрирована пьеса «Турецкая церемония». Спустя месяц в 1670 году в конце ноября спектакль презентовали в Пале-Рояль.

Однако, талантливый драматург спустя некоторое время кардинально трансформировал первоначальную пьесу. Кроме сатиры на турецкие обычаи, он дополнил произведение размышлениями на тему современных нравов дворян.

Анализ произведения

Сюжет

Господин Журден имеет деньги, семью и хороший дом, но он хочет стать истинным аристократом. Он платит парикмахерам, портным и учителям, чтобы те делали из него почтенного дворянина. Чем больше слуги его хвалили, тем больше он им платил. Любые капризы господина воплощались в реальность, при этом окружающие щедро хвалили наивного Журдена.

Учитель танцев обучал минуэту и искусству правильно клонятся. Это было важно для Журдена, влюбленного в одну маркизу. Учитель фехтования рассказывал, как правильно наносить удары. Его обучали правописанию, философии, познавал тонкости прозы и поэзии.

Облачившись в новый костюм, Журден решил прогуляться по городу. Госпожа Журден и служанка николь заявили мужчине, что выглядит он, как шут и все носятся с ним лишь из-за его щедрости и богатства. Возникает перепалка. Появляется граф Дорант и просит Журдена одолжит тому еще немного денег, несмотря на то, что сумму долга и так довольно солидная.

Молодой человек по имени Клеон любит Люсиль, которая отвечает ему взаимностью. Госпожа Журден согласна на брак своей дочери с ее возлюбленным. Господин Журден, узнав о том, что Клеонт не дворянского происхождения, резко отказывает. В этот момент появляется граф Дорант и Доримена. Предприимчивый авантюрист ухаживает за маркизой, передавая подарки от наивного Журдена от своего имени.

Хозяин дома приглашает всех за стол. Маркиза наслаждается вкусными угощениями, как вдруг появляется жена Журдена, которую отправляли к сестре. Она понимает, что происходит и устраивает скандал. Граф и маркиза покидают дом.

Сразу же появляется Ковьел. Он представляется другом отца Журдена и настоящим дворянином. Он рассказывает о том, что в город прибыл турецкий наследник престола, безумно влюбленный в дочь господина Журдена.

Чтобы породниться Журдену нужно пройти обряд посвящения в мамамуши. Затем появляется и сам султан - переодетый Клеонт. Он разговаривает на вымышленном языке, а Ковьель переводит. Затем следует смешенная церемония посвящения, дополненная нелепыми ритуалами.

Характеристика главных героев

Журден - главный герой комедии, буржуа, желающий стать дворянином. Он наивный и непосредственный, щедрый и безрассудный. Идет напролом к своей мечте. С радостью одолжит денег. Если его разозлить, мгновенно вспыхивает, начинает кричать и скандалить.

Он верит во всесилие денег, поэтому пользуется услугами самых дорогих портных, надеясь, что именно их одежда «сделает свое дело». Его дурачат все: от слуг до близких родственников и лжедрузей. Грубость и невоспитанность, невежество и вульгарность весьма заметно контрастируют с претензиями на дворянский лоск и изящество.

Жена Журдена

Жена самодура и лжедворянина в произведение противопоставляется своему мужу. Она воспитана и полна здравого смысла. Практичная и утонченная дама всегда достойно себя ведет. Жена пытается направить своего супруга на «путь истины», разъясняя ему то, что все его используют.

Она не заинтересована в дворянских титулах, не помешана на статусах. Даже свою любимую дочь госпожа Журден желает выдать за человека равного по статусу и уму, чтобы ей было комфортно и хорошо.

Дорант

Граф Дорант представляет благородное сословие. Он аристократичен и тщеславен. Водит дружбу с Журденом исключительно из корыстных побуждений.

Предприимчивость мужчины проявляется в том, как он ловко присваивает дары влюбленного Журдена, презентованные маркизе, как свои собственные. Даже подаренный бриллиант он выдает за свой подарок.

Зная о розыгрыше Ковьеля, он не спешит предупредить друга о коварных планах насмешников. Скорее наоборот, граф сам вдоволь потешается с глупого Журдена.

Маркиза

Маркиза Доримена - вдова, представляет знатный дворянский род. Ради нее Журден обучается всем наукам, тратит немыслимые деньги на дорогие подарки и организацию светских раутов.

Она полна лицемерия и тщеславия. В глаза хозяина дома она говорит о том, что он понапрасну столько потратил на прием, но в то же самое время с удовольствием наслаждается деликатесами. Маркиза не прочь принять дорогие подарки, но при виде супруги своего ухажера, притворяется смущенной и даже обиженной.

Возлюбленные

Люсиль и Клеонт - люди нового поколения. Они отличаются хорошим воспитанием, умны и находчивы. Люсиль любит Клеонта, поэтому узнав о том, что ее будут выдавать замуж за другого искренне противится.

Юношу действительно есть за что любить. Он умен, благороден по манерам, честный, добрый и любящий. Он не стыдиться своих родных, не гонится за призрачными статусами, открыто заявляет о своих чувствах и желаниях.

Комедия отличается особо продуманным и четким строением: 5 действий, как того и требуют каноны классицизма. Одно действие не перерывается второстепенными линиями. Мольер вводит в драматическое произведение балет. Это нарушает требования классицизма.

Тема - свихнутость господина Журдена на дворянских титулах и благородстве. Автор критикует в своем произведении аристократический лад, унижение буржуазии перед классом, который якобы господствует.

Народ помогите! Нужен образ господина Журдена из комедии Мещанин во дворянстве! и получил лучший ответ

Ответ от Альбиночка[новичек]
Сатирическая направленность комедии Мольера “Мещанин во дворянстве”
“Мещанин во дворянстве” - это уникальное произведение, которое очень справедливо высмеивает людей, претендующих на то, чего у них вовсе нет – на титул и на материальные ценности. Не всех людей, а именно тех, кто этого никогда в жизни не имел. Как говорится, “из грязи в князи”. Ведь есть же люди, которые день и ночь работают на своей земле, чтобы только была возможность жить, а такие, как господин Журден, стараются во всем походить на знатных особ, показывая себя с самой глупейшей стороны. Да… Для кого-то главное – счастье, а для кого-то деньги.
Главным героем этой комедии является господин Журден. В наследство от своего отца он получил достаточное количество денег, но единственное, к чему он стремился в жизни – это быть дворянином. Ему так хотелось быть в окружении дворян, что он шел на немалые жертвы ради этого: носил туфли, в которых нога чуть ли не складывалась вдвое, еле натягивал на себя шелковые чулочки, одевался смешно и безвкусно. Его стремление приобрести титул затуманивало ему глаза на все вокруг. Быстро распознав то, что все дворяне – люди ученые, господин Журден тоже решил заняться своим образованием, наняв себе для этого учителя танцев, музыки, фехтования и философа. В самом начале комедии один из героев пьесы произносит такие слова: “Конечно, господин Журден человек без всякого образования, Рассуждает обо всем без всякого толку и приходит в восторг только от вздора. Но за его деньги можно простить ему какую угодно глупость; понимание вещей у него в кошельке, а похвалы этого человека – деньги”. Эти слова как нельзя лучше характеризуют главного героя комедии. господина Журдена. В самом начале произведения, когда читатель еще только познакомился с учителями музыки, в комнату, где, собственно, и проходило большинство действий комедии, входит господин Журден. Жан-Батист Мольер начинает с остроумием описывать все те фразы, которые с необычайной гордостью произносил Журден. Например, про то, как Журден хочет походить на знатных особ и для этого приобрел себе шелковые чулочки, которые впоследствии еле-еле натянул. Или же с каким глупейшим и забавнейшим высокомерием он звал: “Лакей! О, нет! Другой лакей! ” Таких людей, как господин Журден, обычно называют кошельками. Главное убедить такого человека в том, что он лучше всех, походит на дворянина, а уж потом и вытряхивай из него постепенно деньги. Вот, например, Журден чуть не отдал все свои деньги подмастерью портного только из-за того, что тот решил назвать его “Ваша светлость”, “Ваша милость” и “Ваше сиятельство”. В конце он даже сказал: “Ох, слава Богу, что он ушел! А то если бы он дошел до Вашего высочества, я бы обанкротился”. Да… Такие люди - это находка для тех, кто очень нуждается в деньгах. Господин Журден готов отдать свои деньги всем, кто хоть как-то намекает о чем-нибудь, связанным с дворянством: начиная от подмастерья портного, который чуть не назвал его “Ваше высочество”, и заканчивая еще одним героем комедии – Дорантом, который бесконечно одалживал деньги у Журдена, все время при этом приговаривая: “Я сегодня говорил о Вас в апартаментах короля”, после чего Журден уже держал наготове свой кошелек.
А вот еще одна забавная фраза “ученого” Журдена: “Николь, да ты даже не знаешь, как нужно произносить букву у, -с важностью сказал господин Журден своей служанке, - ох, несчастье иметь дело с дурами! Понимаешь, ты вытягиваешь губы вперед и приближаешь верхнюю челюсть к нижней” Эта фраза прекрасно доказывает то, насколько господин Журден был “образованным”. 
Таким же просвещенным он был и в знаниях философии, танцев, музыки и фехтования. Кстати о последней науке – как-то раз Николь едва не поранила Журдена, когда тот решил доказать “необразованной женщине” свое мастерство в области фехтования. Несчастную служанку чуть не уволили!
Но хуже всего в этой комедии пришлось дочке Журдена Люсиль – как-то раз ее жених пришел к грозному отцу своей

Господин Журден - главный персонаж комедии Мольера «Мещанин во дворянстве», буржуа, мечтающий стать дворянином. У Журдена есть заветная мечта - выучиться светским манерам и стать настоящим аристократом. Для этого он нанимает сонм учителей, портных, парикмахеров, музыкантов и т.д. Он не скупится и тратит немало денег на их услуги, за что они обещают сделать из него настоящего дворянина. Это приносит бесконечные неудобства его домочадцам, но радует работников. Они готовы называть его «Ваша милость», «Ваша светлость», нахваливать его нелепые наряды и песни, лишь бы получить щедрую оплату. Сам Журден человек не образованный, невежественный, с грубыми манерами, но с претензией на дворянское сословие. У читателей и зрителей он скорее вызывает не пренебрежение, а смех.

Тщеславие толкает его на излишние растраты. У него все берут в долг, в том числе и граф Дорант , которого госпожа Журден называет «дойной коровой». Влюбившись во вдовую маркизу Доримену , он дарит ей бриллианты, устраивает приемы и представления. Учителей он просит научить его правильно кланяться перед дамами, писать любовные записки. Тем временем хитроумный Дорант приписывает все эти безумные растраты себе, чем покоряет сердце Доримены. Ослепленный мечтой стать дворянином, Журден готов помешать личному счастью единственной дочери. Молодой Клеонт , который просит ее руки, является не дворянином по крови, отчего Журден ему отказывает. Однако Ковьель, сыграв на тщеславии Журдена, позже представляет Клеонта как наследника турецкого султана, безумно влюбленного в его дочь

Комедия - это не простой жанр. Создателем классической комедии считается Жан-Батист Поклен, более известный под псевдонимом Мольер . Его работы остроумны и полны философских идей. В своей комедии «Мещанин во дворянстве» он поднял одну из наиболее актуальных тем 17-го столетия - попытку мелкой буржуазии проникнуть в мир аристократии. Ради получения титулов они готовы были платить огромные деньги, покупать земли и должности, овладевать дворянскими манерами, а главное заводить светских друзей.

Главный герой комедии - обычный мещанин господин Журден , у которого есть все необходимое для счастья, кроме титула дворянина. Несмотря на то, что он не является дворянином ни по происхождению, ни по воспитанию, он, во что бы то ни стало стремиться стать истинным аристократом. Ради своей безумной мечты он готов тратить целые состояния, нанимать учителей логики, танцев, музыки, фехтования, портных, парикмахеров и прочих служащих, чтобы они сделали из него другого человека. Сам он по натуре грубоват и необразован, поэтому учителям нелегко научить его светским манерам. Однако на словах они ему обещают любые преобразования.

Журден, ни минуты не задумываясь, платит всей этой армии мошенников и свято верит, что это поможет в осуществлении его мечты. В свою очередь, портной его обманывает. Он шьет ему нелепые наряды, называя их светскими, тогда как сам Журден и понятия не имеет, что на самом деле носят в свете. Из остатков материалов он шьет одежду для себя. Многие работники Журдена получают деньги лишь за то, что похвалят его новый халат или колпак, слушают его бездарную народную песню и подобострастно называют его «Ваша милость» или еще как-нибудь. Граф Дорант , хоть и аристократических кровей, но не богат. Он дружит с Журденом только из-за денег и часто берет у него в долг.